Належне здійснення адвокатом професійної діяльності неможливе без поступового набуття і правильного практичного застосування відповідних знань чинного законодавства України в галузі судової експертизи.
  Насамперед адвокат повинен знати, що основним законом, який регулює організацію та діяльність судової експертизи, є Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ з відповідними змінами та доповненнями, внесеними законами України від 3 квітня 2003 року № 662-ІV та від 9 вересня 2004 року № 1992-ІV.
   Адвокат також повинен враховувати, що відповідно до диспозиції статті 10 цього ж Закону судовим експертом може бути громадянин, який має вищу освіту не нижче освітнього рівня спеціаліста, пройшов відповідну атестацію судового експерта і включений до Державного реєстру атестованих судових експертів.
   Диспозиція статті 7 наведеного Закону вичерпно встановлює коло суб'єктів судової експертизи. Ними є як державні спеціалізовані експертні установи, так і атестовані судові експерти, котрі не працюють у цих установах.
   Відповідно до вимог частини 3 цієї ж статті Закону судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз, здійснюється винятково державними спеціалізованими експертними установами.
   До державних спеціалізованих експертних установ Закон зараховує відповідні експертні установи, підпорядковані Міністерству юстиції України, та експертні установи, котрі перебувають у відомчому підпорядкуванні МВС, СБУ, Міноборони, Міністерства охорони здоров'я та Державної прикордонної служби України.
   Отже, судова експертиза в Україні може здійснюватися атестованими судовими експертами, котрі є працівниками згаданих вище державних спеціалізованих експертних установ та атестованими судовими експертами, які не є працівниками цих установ.
   Слушним є висновок, що Торговельно-промислова палата України та її регіональні відділення, бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості (БТІ), експертні, експертно-дослідні лаборатор&;#1110;ї, бюро й інші структури органів державної митної служби, охорони навколишнього середовища, землевпорядної служби, державної ветеринарної медицини, захисту прав споживачів та інші до державних спеціалізованих установ судової експертизи не належать.
   З атестатом - у реєстр
   Порядок проведення атестації судових експертів у сфері криміналістичних експертиз визначений наказом міністра юстиції України від 15 липня 1997 року № 285/7-А «Про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів».
   Згідно з цим наказом кожна експертно-криміналістична спеціальність має властивий лише їй індекс.
   Що ж до питань атестації судових експертів у галузях судової медицини та судової психіатрії, то порядок їхньої атестації визначений не одним, а трьома нормативними актами.
   Одним із цих нормативних актів є Положення про експертно-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи, затверджене наказом міністра охорони здоров'я України від 18 лютого 1997 року № 52 з подальшими змінами та доповненнями.
   Крім того, наказом міністра охорони здоров'я України від 31 жовтня 1995 року № 199 затверджено також Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи і Положення про кваліфікаційні класи лікарів судово-психіатричних експертиз.
   Таким чином, загальною ознакою судових експертів-криміналістів, судових медиків та судових психіатрів є обов'язковість умови проведення атестації кожного з них як судового експерта за певною експертною спеціальністю та включення до Державного реєстру атестованих судових експертів незалежно від того, чи входить така особа до складу працівників державної спеціалізованої експертної установи.
   Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про судову експертизу» обов'язок ведення Державного реєстру атестованих судових експертів покладено на Мінюст, а порядок його ведення визначено Положенням про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, що затверджено наказом міністра юстиції від 15 квітня 1997 року № 149/7.
   Розвіє сумніви реєстр
   Викладені тези мають суто практичне значення. При вирішенні питань щодо призначення того чи того виду судової експертизи адвокат повинен звертати увагу органів дізнання, досудового слідства, суду і за потреби заявляти обґрунтоване клопотання з дорученням до матеріалів справи, щодо призначення та доручення проведення такої експертизи державній спеціалізованій експертній установі з числа визначених Законом або особі, яка має статус атестованого судового експерта, внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів за відсутності встановлених відповідним процесуальним законом підстав, котрі виключать участь цієї особи як судового експерта у конкретній справі.
   Під час ознайомлення з висновком експерта адвокат повинен звертати увагу передусім на те, чи має особа, яка надала експертний висновок органам дізнання, досудового слідства, суду, статус судового експерта як такий.
   У разі виникнення будь-яких обґрунтованих сумнівів з цього питання адвокат повинен звертатися відповідно до статті 6 Закону України «Про адвокатуру» та статті 9 Указу Президента України від 30 вересня 1999 року № 1240/99 «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» з відповідним письмовим запитом на адресу Міністерства юстиції України щодо надання відомостей з Державного реєстру атестованих судових експертів України про те, якого числа, місяця, року, на підставі рішення якої саме експертно-кваліфікаційної комісії, за якою саме експертною спеціальністю чи експертними спеціальностями відповідна особа включена до бази даних цього Реєстру або виключена з нього.
   Висновки лже-експертів не є доказами
   Якщо виявиться, що особа, яка надала експертний висновок у конкретній справі як судовий експерт з відповідної експертної спеціальності, не атестована, до бази даних Державного реєстру атестованих судових експертів України за певною експертною спеціальністю чи спеціальностями не внесена, не вносилася взагалі або виключена з нього, то адвокат повинен заявити обґрунтоване клопотання щодо виключення такого експертного висновку з числа доказів у справі з причини його невідповідності основним процесуальним принципам належності та допустимості доказів, а також про призначення повторної експертизи з дорученням її проведення відповідній державній спеціалізованій експертній установі з числа установ, визначених Законом.
   Правовими підставами для будь-якого клопотання адвоката в сукупності можуть слугувати не лише фактичні обставини справи, вимога зазначеного Закону, а й правова позиція Верховного Суду України з питань судової експертизи, викладена у постанові Пленуму ВСУ від ЗО травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах».
   Коли експерти розводять руками...
   Не можна також залишити поза увагою і наявність певних труднощів щодо практичного застосування диспозиції частини 4 статті 7 згаданого Закону, яка містить припис про те, що для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються лише державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань.
   Виходячи як із наявності певних знань, так і з набутого за двадцять шість років юридичної практики, одинадцять з яких припадає на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності, практичного досвіду, вважаю, що ця позиція законодавця розрахована радше не на правило, а на доволі рідкісний виняток, коли з об'єктивних причин ані судові експерти, ані спеціалізовані експертні установи не можуть провести певний вид експертизи.
   Однак і в такому разі як згаданий Закон, так і правова позиція ВСУ все ж таки надає пріоритет судовим експертам, визначаючи при цьому для інших фахівців з відповідних галузей знань другорядне місце.
   За таких обставин завданням адвоката є належне визначення достатнього ступеня обґрунтованості доводів клопотання перед органами дізнання, досудового слідства, суду щодо залучення до проведення такої експертизи насамперед атестованих судових експертів найближчої спорідненої експертної спеціальності, не виключаючи можливості другорядного залучення відповідних фахівців.